Згідно ч. 3 cт. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників, штатний розпис.

У п. 1 ч. 1 cт. 40 Кодексі законів про працю України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. І так скорочення штату працівників без штатного розпису зробити неможливо, він є необхідним документом для звільнення працівників у зв’язки з вказаними умовами. Отже для дотримання норм трудового законодавства без штатного розпису не обійтися.

Два основных платежа ФЛП-единоналожников — собственно ЕН и ЕСВ. Когда и сколько платить в течение года, как и когда отчитываться — об этом вы узнаете из предлагаемого материала.

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

17.01.2018 Київ К/9901/2529/18 справа №804/8943/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В.В. від 23 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Коршуна А.О. від 23 вересня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Днепрспецремонт до Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю Днепрспецремонт (далі – Товариство) звернулося до суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі – Інспекція, правонаступник – Дніпропетровська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 червня 2013 року №0001271520 та №0001281510.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із постачальниками та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від від 14 червня 2013 року №0001271520 та №0001281510.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції між позивачем та його постачальниками є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки постачальники не мали необхідних ресурсів та умов для ведення господарської діяльності; крім того, на балансі позивача наявні вантажні автомобілі, що виключає розумні економічні причини (ділову мету) для залучення вантажних автомобілів-самоскидів контрагента.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені вказаною ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства складено акт від 03 червня 2013 року №510/150/31256586, за висновками якого позивачем порушено, зокрема, вимоги:
1) пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ Днепрспецремонт завищено суму податку на додану вартість на загальну суму 695165 грн., яка віднесена до складу податкового кредиту за квітень 2012 року в розмірі 5165 грн., за червень 2012 року в розмірі 690000 грн.;
2) підпунктів 135.5.11, 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ Днепрспецремонт занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2012 року на загальну суму 736431 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року:
– №0001271520, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1042747,50 грн., в тому числі: за основним платежем 695165 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 347582,50 грн.;
– №0001281510, яким збільшено позивачу суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1104646 грн., в тому числі: за основним платежем 736431 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 368215 грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Інспекції про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами операцій з постачальниками ТОВ Альтаір Альфа Плюс та ТОВ Дайкор Торг .

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 – 138.9, підпунктами 138.10.2 – 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 – 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб’єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується Інспекцією у касаційній скарзі, між ТОВ Днепрспецремонт та ТОВ Альтаір Альфа Плюс в порядку статті 181 Господарського кодексу України укладено правочин на постачання труби 219*10 безшовної у кількості 2,66 т.

На підтвердження фактичної поставки товару постачальником позивачем під час розгляду справи надано копії рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, сертифікатів якості виробника сталі, довіреністі на отримання товарно-матеріальних цінностей, подорожнього листа вантажного автомобіля.

Розрахунки за отриманий товар, як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, здійснені на підставі платіжного доручення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 04 травня 2012 року між ДП ПМК №41 Дніпроводбуд та ТОВ Днепрспецремонт укладено договір комісії №1769-С на виконання будівельно-монтажних робіт, відповідно до умов якого позивач зобов’язався виконувати будівельно-монтажні роботи на об’єкті: ГЗК. ШХ. РОФ. Хвостосховище Четверта карта . Реконструкція хвостосховища Четверта карта до відм. +151,0 м (Карта Північна до відм. 151,0 м) згідно локальних кошторисів.

На виконання вказаного договору ТОВ Днепрспецремонт уклало 01 червня 2012 року з ТОВ Дайкор Торг договір №1/06 про надання послуг вантажними транспортними засобами, відповідно до умов якого ТОВ Дайкор Торг зобов’язався виконати на користь позивача роботи вантажними автомобілями-самоскидами загальною вартістю 4140000,00 грн.
До цього договору між позивачем та його контрагентом складено специфікації вартості робіт на об’єкті: ГЗК. ШХ. РОФ. Реконструкція хвостосховища Четверта карта до відм. +151,0 м (Карта Північна ) та виконавчі схеми по облаштуванню дамби.

На підтвердження фактичного надання послуг (виконання робіт) постачальником, як встановлено судами, позивачем надано копії акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкової накладної.

В ході судового розгляду справи встановлено, що факт виконання ТОВ Днепрспецремонт будівельно-монтажних робіт та факт надання ТОВ Дайкор Торг послуг вантажними транспортним засобами підтверджується також складеними між ДП ПМК № 41 Дніпроводбуд та ТОВ Днепрспецремонт актами приймання виконаних будівельних робіт.

На підставі зазаначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

По суті ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, висновки податкового органу про нездійснення спірних операцій позивачем із його контрагентами ґрунтуються на інформації, зазначеній у акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Альтаір Альфа Плюс та акті про проведення перевірки ТОВ Дайкор Торг , змість яких зводиться до того, що контрольні заходи щодо контрагентів позивача здійснити неможливо через відсутність посадових осіб таких за юридичною адресою і жодним чином не вказує на недобросовісність ТОВ Альтаір Альфа Плюс та ТОВ Дайкор Торг , адже чинне законодавство не передбачає обов’язку посадових осіб суб’єктів господарювання постійно перебувати за безпосередньою адресою підприємств, управління діяльністю яких вони здійснюють.

При цьому, судами вірно зауважено, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Альтаір Альфа Плюс та акт про проведення перевірки ТОВ Дайкор Торг не містять об’єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в останніх відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і вони ґрунтуються лише на аналізі податкової звітності контрагентів позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій із позивачем.

Колегія суддів також вважає доречним відхилення судами попередніх інстанцій доводів Інспекції про відсутність ділової мети для залучення позивачем вантажних автомобілів-самоскидів контрагента з огляду на недоведеність податковим органом факту наявності у позивача такої техніки у кількості, необхідній для виконання спірних операцій.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, яка кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних операцій. Доводи ж Інспекції про непідтвердження факту передачі товарів та надання послуг вантажними автомобілями з огляду на ненадання до перевірки транспортних, складських та інших первинних документів, за відсутності доказів витребування конкретно цих документів до початку чи в ході проведення перевірки та відмови позивача у їх наданні без поважних причин, не може свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та позбавляти його права відповідних податкових вигод. Судами ж в ході розгляду даної справи встановлено наявність належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують фактичне (реальне) здійснення спірних оподатковуваних операцій.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі про відсутність фактичної поставки товарів та послуг позивачу не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано скасували податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року №0001271520 та №0001281510 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Дніпропетровської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя – доповідач С.С. Пасічник
Судді: І.А. Васильєва
В.П. Юрченко
Зареєстровано 21.01.2018
Оприлюднено 21.01.2018

Дата набрання законної сили 17.01.2018

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо утримання податку на доходи нерезидента, отримані таким нерезидентом в Україні від продажу корпоративних прав резиденту – фізичній особі, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2017 (далі – Кодекс), повідомляє.

Для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміється, зокрема, прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до розділу III Кодексу (п.п. «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

ГУ ГФС в Днепропетровской области подготовило для плательщиков НДС Полезный справочник относительно блокировки налоговых накладных/расчетов корректировки (далее – НН/РК) в ЕРНН.

В частности, контролеры изложили алгоритм действий плательщиков НДС в случае приостановления регистрации НН/РК в ЕРНН в соответствии с п. 201.16 НКУ.

Шаг 1 – плательщик получил квитанцию № 1 о приостановлении регистрации в ЕРНН НН/РК. Содержание причины приостановления регистрации НН/РК раскрывает сущность риска операции в соответствии с утвержденными Критериями оценки степени рисков.

З набранням чинності 01 січня 2017 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату України» від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, яким із Податкового кодексу України виключено Розділ XVIII-2 «Податкова міліція» – слідчі податкової міліції були позбавлені будь-яких повноважень, в т. ч. і повноважень на ведення досудового слідства відповідно.

8 місяців незаконної діяльності

Більш детально це питання було досліджено в оглядовому листі «Що робити з «привидами» (або якщо до Вас звернулися зараз зі слідчого управління фінансових розслідувань у складі податкового органу)».

Разом з тим, ані представники податкової міліції (слідчих управлінь фінансових розслідувань), ані прокуратура чи суди, не поспішали визнавати очевидність незаконності діяльності податкової міліції у 2017 році.

В Україні припинили реєструвати податкові накладні. За неофіційними даними, лише за перші два місяці роботи системи зупинено реєстрацію накладних на загальну суму ПДВ близько 2,4 млрд гривень. Найпопулярніша підстава для відмови у реєстрації – подання неповного пакету документів по заблокованій податковій накладній. Що ж робити платникам? А якщо піти до суду… чи є шанси перемогти?

Підставою для зупинення реєстрації податкової накладної є посилання на пункт 6 Наказу Міністерства фінансів України № 567 від 13.06.2017.

Після отримання рішення про відмову у реєстрації податкової накладної, перед платником податків постає питання, а що роботи далі? Звичайно ж законодавець передбачив, що рішення про відмову у реєстрації податкових накладних може бути оскаржено до спеціально створеної комісії з питань розгляду скарг при ДФС у порядку адміністративного оскарження, але знову ж таки, за неофіційними даними відсоток задоволення скарг є дуже низьким, близько 5 %.