Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами
Чинним законодавством України не встановлено обов’язку суб’єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.
Відповідне положення містяться у постанові КАС ВС від 4 червня 2020 року у справі № 340/422/19.
Обставини справи
ТОВ звернулося до суду з позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДФС.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності господарських операцій із зазначеним в акті перевірки контрагентом, враховуючи той факт, що податковим органом не належним чином проаналізовано наявність усіх первинних документів, що підтверджують реальність вказаних операцій. Крім того, позивач не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами та третіми особами.
Місцевий та апеляційний суд позов задовольнили.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДФС подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Позиція Верховного Суду
КАС ВС залишив касаційну скаршу ДФС без задоволення, з огляду на таке.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб’єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Щодо доводів відповідача про фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.
Чинним законодавством України не встановлено обов’язку суб’єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.
Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.
Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.