Вироком місцевого суду, залишеним без змін в апеляції, жінку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженої просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 КПК.

Зокрема, захисник стверджував про недопустимість як доказу дослідженого в судовому провадженні відеозапису з місця пригоди. Він вказав, що цей відеозапис свідок самостійно виготовила, перенісши відеозапис із власного відеореєстратора на диск, який був долучений органом досудового розслідування під час її допиту як свідка. На переконання захисника, зазначене є порушенням процесуального порядку отримання доказу та вимог ч. 3 ст. 99 КПК, що свідчить про недопустимість вказаного доказу, оскільки він не є оригіналом відеозапису, тим більше, що за поясненнями свідка, файл із відеозаписом був пошкоджений та записаний на диск лише після того, як спеціаліст зміг його відкрити.

Касаційний кримінальний суд ВС залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, вказавши наступне.

Відповідну постанову у справі № 333/1539/16-к Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив 31 березня 2021 року. 

Колегія суддів відхилила як необґрунтовані доводи в касаційній скарзі про недопустимість як доказу відеозапису з місця пригоди і перенесеного свідком із власного відеореєстратора на оптичний диск, що згодом був наданий органу досудового розслідування для долучення до матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, сторона захисту безпідставно виходить із того, що наданий слідчому свідком відеозапис було отримано поза процесуальним порядком. Наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення від свідка за його ініціативою і доброю волею, диска з відеозаписом із відеореєстратора, наданого за його письмовою заявою на ім’я слідчого, що свідок підтвердив в судовому провадженні.

При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання документів стороною чи учасником кримінального провадження, у володінні яких вони перебувають, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Джерело: https://jurliga.ligazakon.net/news/205719_vs-rozyasniv-chi–dopustimim-dokazom-u-krimnalnomu-provadzhenn-vdeozapis-nadaniy-svdkom-za-vlasnoyu-ntsativoyu